ПРО РИБАЛКУ У СЕЛІ
От знаєте у нас у селі як: ну от буває таке ходиш, ходиш не знаєш чим тобі зайнятися і тут прибігає у голову мисля, потрібно з’їздити на рибалку…
ти береш пів дня готуєшся і черв’ячків, і кукурузкі, і пшеничкі організуєш, одним словом наживиии..це риби ж має бути скільки вже…
і тут все готово, все зібрано, і ти як справжній рибак: спершу вибігаєш на дорогу дивишся чи нікого не має! Перехрестився – немає нікого.
І тільки ти виходиш на дорогу рушаєш на своєму велику, на рулю відро висить, у руках твої вудилища…і тут через пару хат на зустріч виходить бабулька….Момент істини :
« - Це ти на рибалку їдеш? (А ти в умі собі: НІ, траву косити!)
Щоб ти синку повне відеречко наловив!» І тут після цього всього як справжній рибак: з болем в грудях, з очима налитими слізьми, після роздумів : «Може повертати назад, додому»,
ти все таки продовжуєш рух у сторону річки…..
і так, минуло чотири години, я сиджу і тупо дивлюся на поплавки…клюнув один бичок і той зірвався…все було б нічого, та вбиває один момент: річка наша не велика, не широка, навпроти Дідуля ловить рибу в резинових чоботях в якого одна дерев’яна 4-х метрова удочка, заброде чуть не на середину річки і закидає чуть не до мене в завой в надії щось зловити, хоча знаєте – зловив…від сусіднього рибака пару лящів....
Така вона сільська рибалка, хоча б коту щось да зловив,
так яке... хрін вам а не коту.....
© Чotka Уkraїna
